Газовик з Києва

08.07.2015, 14:53:51

Нафтогаз називають «раковою пухлиною України». Мільярдні втрати державного газового концерну ведуть і так понищену війною країну на межу руїни. Чи вдасться новому керівникові Андрію Коболєву виправити становище? Клаус Гекінґ для DIE ZEIT.

Людина, що має порятувати Україну від банкрутства, у своєму кабінеті має п’ять старомодних пожовклих телефонів: телефонні апарати з механічним набором номерів, круглим або з блоком набору. Затхлі релікти радянських часів. «Вони захищені від прослуховування, — підказує Андрій Коболєв. — прямий зв’язок з прем’єр-міністром, членами уряду, збройними силами та спецслужбами». Але найважливішу телефонну розмову за останній рік голова українського монополіста Нафтогазу провів не по цим апаратам.

Коболєв підводиться з-за свого робочого столу. 36-річний керівник проводить рукою по своєму ще дуже молодому обличчю, застібає піджак трохи вище живота. Заглядає в свій смартфон. Він уже має летіти на міжнародну газову конференцію до Парижа. Там пояснюватиме першим особам глобальної енергетичної промисловості, як він збирається перетворити, можливо, найкорумпованіше та точно найзбитковіше підприємство України на зразкову компанію: і це під час війни та рецесії. Коболєву нагально потрібна підтримка для великої чистки в Нафтогазі. Але насамперед йому потрібні гроші.

Нафтогаз є серцем української економіки. У державному газовому гіганті, конкуренті Газпрому, працюють 175 тисяч осіб. Включно зі своїм видобутком, імпортом, транзитом та розподілом газу та нафти населенню, концерн дає близько одної восьмої внутрішнього валового продукту. «Але в минулі роки Нафтогаз був раковою пухлиною України», — стверджує місцевий експерт. Компанія, яку роз’їла корупція, розкрадання, розбазарювання коштів. Майданчик для олігархів та клептократів. «Ці люди продали частину нашої країни і збагатились на цьому», — каже Коболєв. Він, чистий від цього, зараз має все залагодити.

Новий голова та монополія олігархів

За 2014 рік Нафтогаз зазнав близько 85 мільярдів гривень збитків, що дорівнює чотирьом мільярдам доларів. Це майже шість відсотків ВВП України. Або чверть загального тіла кредиту, яким кілька місяців тому Міжнародний валютний фонд урятував Україну від руїни. Його Київ отримав лише за умови перебудови Нафтогазу, «чорної діри в бюджеті», як назвав це підприємство спекулянт Джордж Сорос.

Цими днями за справу взялися серйозно. До наступного вівторка МВФ має вирішити, чи задовольняє його дотеперішній хід реформ, щоб надати наступний транш кредиту (див. стор. 35). Прем’єр Арсеній Яценюк говорить щодо необхідності списання певної частини боргів - настільки катастрофічною є ситуація в Україні. Вже багато місяців країна воює на двох фронтах: воєнному — проти проросійських сепаратистів на Сході та економічному – з падінням економіки на 18 відсотків у порівнянні з відповідним кварталом торік, з 40 відсотками інфляції та зубожінням мільйонів громадян. До того ж нерви псує і Газпром, найбільший постачальник природного газу до України. В минулому році росіяни закрили кран Нафтогазу на шість місяців, через нібито заборгованість перед ними. Тепер вони оголосили про розширення газопроводів у Центральній та Південній Європі або навіть будівництво нових – з метою повністю зупинити транзит через Україну і відрізати її від поставок.

Коболєв знову потирає руками обличчя. Виглядає блідим, під очима виступили кола, постійний стрес дається взнаки. Каже, ясна річ, що відчуває тиск, але «інші борються в Луганську проти російських військ. То на що мені скаржитися?»

Прем’єр Яценюк і президент Петро Порошенко особисто хотіли бачити освіченого економіста на чолі Нафтогазу: навесні 2014-го, невдовзі після того як колишнього голову Євгена Бакуліна було на короткий час заарештовано за підозрою в хабарництві і знято з посади. Коболєв має в собі унікальне поєднання. З одного боку, він знає Нафтогаз зсередини: від 2002 до 2010 року він уже працював у концерні, востаннє – правою рукою тодішнього голови правління. З іншого боку, його вважають чистим. Адже 2010-го, коли новий президент Віктор Янукович поставив свою довірену особу на чолі Нафтогазу, Коболєв залишив компанію попри блискучі можливості для кар’єри, — і став радником невеликого інвестиційного банку. «Мені вже тоді було ясно, що станеться з компанією, — каже він, — і я не хотів бути частиною цієї системи».

Протягом багатьох років Нафтогаз був крамницею самообслуговування для влади. «Вони створили там монополію для олігархів», — каже Ґеорґ Цахманн, експерт з питань України брюссельського аналітичного центру Брюґель. У процедури закупівель вбудовували нечистих на руку посередників, з якими Нафтогаз укладав вкрай невигідні для державної компанії угоди. Подекуди паливо за заниженою, субсидованою державою, ціною для населення продавали промисловим споживачам, які перебували в руках певних олігархів. Іноді – газ просто зникав невідомо куди. Є ще історія з видобувними платформами, за які Нафтогаз заплатив 2011 року близько 400 мільйонів доларів. Але у контракті з продавцем, норвезькою компанією з нафтового обладнання, зазначена сума лише у 220 мільйонів доларів.

Та Нафтогаз в цьому питанні — не поодинокий випадок: у рейтингу боротьби з корупцією Transparency International Україна посідає 142 місце з 175 держав — остання країна в Європі. Нестримна клептократія була однією з причин, чому сотні тисяч людей вийшли на барикади проти Януковича взимку 2014 року. Коли згодом слідчі обшукали будинок міністра енергетики, відповідального за Нафтогаз за часів колишнього президента, то знайшли 4,8 мільйони доларів готівкою та 42 кілограми золота.

Коболєв міг би бути народним героєм

Головний офіс компанії досі дихає старовиною: пахне лінолеумом, темні дерев’яні панелі на стінах, на стелях ліпнина. Коридор до кабінету Коболєва вкрито червоною доріжкою. Обабіч — вітрини з медалями, трофеями, грамотами його попередника Бакуліна. З нового лише велика мапа на стіні — зараз вона зображує всю Європу, а не лише Україну, як раніше. «Андрій тут не дуже обживався», — каже про Коболєва його співробітниця, — «Адже ми ніколи не були впевнені, що за якісь два тижні не доведеться звідси виїжджати».

Від самого першого дня Коболєв своєю перебудовою нажив собі ворогів. Звільнив одинадцятеро з дванадцятьох топ-менеджерів з доби Бакуліна, ліквідував посередників. Коли було звільнено керівника Укртранснафти (дочірньої компанії Нафтогазу) і ставленика олігарха Ігоря Коломойського, то Коломойський привів до Києва свої приватні воєнізовані структури. Чоловіки з автоматами Калашнікова чергували біля будівлі компанії, коли звідти вивозили коробки з документацією. Коболєв живе в постійній небезпеці. Але Яценюк і Порошенко досі дають йому карт-бланш.

Молодий менеджер міг би стати народним героєм. Він не лише бореться проти корумпованих чиновників, а й забезпечив націю газом минулої зими. Коли в червні 2014 року Газпром перервав поставки, він домігся їхньої заміни за допомогою Європейської комісії. Відтоді газ постачається реверсом з Угорщини та Словаччини. По тих самих трубах, по яких газ уже йшов в іншому напрямку, — з Росії через Україну і до ЄС.

Проте багато громадян вважають Коболєва безсердечною людиною, що думає лише про бізнес. Адже нещодавно він значно підвищив ціни на газ: у середньому на колосальний 281 відсоток. У розпал жахливої кризи. «Ці реформи болючі, але іншого шляху немає», — впевнений менеджер. Лише в такий спосіб Нафтогаз може вирівняти бюджет і прибрати втрати. І лише так українці можуть нарешті навчитись економити газ.

Фіксована ціна на газ — 68 центів

Ніде в Європі не витрачають стільки, як тут. Для того, щоб заробити один євро, Україні потрібно в одинадцятеро більше енергії, ніж Німеччині. У великих містах опалювальні системи працюють ще за радянським зразком: восени починають працювати батареї в усіх помешканнях, безперервно, — і так аж до весни. Вимкнути їх може лише центральний розподільний пункт. Температура у 25 градусів у квартирі вважається нормальною. Кому спекотно, просто відчиняє вікно. Газ бо досі був неймовірно дешевим.

Рахунки за цей банкет виставлялись Нафтогазу. Державна компанія сама видобувала заледве половину з газових потреб, а решту купувала в Газпрома — і надавала населенню енергоносії за невелику частину їхньої справжньої вартості. Така система — залишок комуністичної тоталітарної держави. Держава дбає за тебе, а отже, не сумнівайся в державі, — така була негласна угода. Так було в СРСР, і так тривало й після проголошення незалежності: чи то за президента Леоніда Кучми, чи за Януковича, чи й за «газової принцеси», як українці називають колишню прем’єрку. Юлія Тимошенко зробила собі капітал на торгівлі газом. А дефіцит Нафтогазу мали оплачувати платники податків.

Тепер усе буде інакше, в тому числі для пані Ірини Скабінської. Оператори та фотографи скупчились у крихітній чистенькій кухні пенсіонерки, де стоїть газова колонка. Горить блакитний вогонь, цифри на жовто-блакитному лічильнику починають рухатись: він уже десятимільйонний у країні. «Мені хотілося б, щоб він крутив повільніше», — каже Скабінська, і швидко вимикає газ. 76-річна старенька живе на 2200 гривень пенсії, — це менше 90 євро. Газ для однокімнатної квартири з кухнею, ванною та кімнатою в провінційному Рівному вона досі отримувала майже безкоштовно. Сплачуючи 17 гривень на місяць — близько 0,68 євро, — вона могла обігрівати помешкання і готувати їжу стільки, скільки хотіла.

Надалі потрібно буде сплачувати залежно від споживання: 7,17 гривень за кубометр. Пересічний українець споживає близько 340 кубометрів газу на рік. Для Скабінської це приблизно місячна пенсія. «Я так багато не спалюю», — впевнена вона. Потім знов дивиться на лічильник. Новий пристрій налічує більше, ніж вона досі думала. «Тепер це буде недешево», — зітхає пенсіонерка.

Коболєв каже, що розуміє, що для Скабінської це великі гроші. Проте, ця пані може отримати на соціальну субсидію, якщо їй буде задорого. «А її сусіду, який має Мерседес, продавати газ задешево несправедливо», — стверджує він. Єдине, що дивно, як сусід міг заробити на Мерседес, — адже чотири з п’яти українців, згідно з даними ООН, перебувають за межею бідності, отримуючи менше 135 євро на місяць.

Місячна зарплатня Коболєва: 1500 євро чистими

Експерт з питань України Цахманн теж скептичний. Навіть попри те, що Коболєв має чітку стратегію реформування Нафтогазу, а управлінці, яких він привів, справляють враження справді компетентних. «Але на нижчих рівнях буде складно. Корумповані структури вирощувались дуже довго. І буде важко знайти людей, хто має достатню технічну підготовку і при цьому не заплямований корупцією».

Але як очікувати некорумпованості за таких зарплат? Сам Коболєв, за його словами, як керівник Нафтогазу, отримує близько 1500 євро чистими, в перерахунку з гривні. У приватній компанії він міг би отримувати в багато разів більше. Тож, чому він цим займається, роботою, що виснажує і нервує, з погрозами та образами у свій бік? Він трохи вагається, тоді знов проводить рукою по блідому обличчі. «Ми, українці, зараз маємо останній шанс ґрунтовно змінити нашу країну», — каже нарешті. Якщо процес реформ провалиться і цього разу, то існує величезна небезпека, «що до влади знову прийдуть люди Януковича. А це б означало, що люди, що померли під час революції, віддали свої життя дарма».

Коболєв сподівається, що Захід підтримає і Нафтогаз, і його країну. Як і раніше, під час бойкоту з боку «Газпрому». Тоді Україна завдяки допомозі сусідів не лише добре втрималась; скрутне становище завершилось повним тріумфом Коболєва. Коли на початку квітня відбулась телефонна розмова з головою Газпрому Олексієм Міллером, то Коболєву вдалось завдяки сильній переговорній позиції домогтися зменшення ціні на газ у другому кварталі на 25 відсотків. На цьому Нафтогаз заощадив 300 мільйонів доларів — і старанно заповнює газом свої ПСГ. Бо молодий керівник знає напевно: на наступну кризу довго чекати не доведеться.




File Attachment Icon
im.jpg