Мої люди щодня заглядали в очі смерті, адже більшість із них опинилася під окупацією

Ще на початку березня 2022 року наш об'єкт опинився в зоні активних бойових дій на півдні України. 19 березня 2022 року окупанти захопили Снігурівку в Миколаївській області. Тоді ж на територію села Кобзарці, де розташована нафтоперекачувальна станція “Снігурівка”, підійшли підрозділи ЗСУ та зайняли оборонні позиції. Відтоді над головою регулярно щільним потоком летіли снаряди реактивних систем залпового вогню. Ворог підібрався до нас на небезпечно близьку відстань. До найближчих позицій сил оборони окупантів було лише півтора кілометра.

Від самого початку повномасштабного вторгнення персонал, який продовжив забезпечувати цілодобове транспортування нафти на один з українських нафтопереробних заводів, викладався на всі сто відсотків. Усі прекрасно розуміли, що від нашої нафтоперекачувальної станції опосередковано залежать успіхи ЗСУ на фронті та тепло у домівках цивільних.

Сказати, що викликів було багато, – не сказати нічого. Мої люди щодня заглядали в очі смерті, адже більшість із них опинилася під окупацією. Одна справа – десь над головою спостерігати або чути проліт артилерійських снарядів, ракет чи авіації і вже зовсім інша – проходити принизливо-ретельні перевірки на блокпостах ворога. На жаль, село Снігурівка, де живе левова частка наших робітників, опинилося під окупацією, тож багатьом нафтовикам щоранку доводилося дивитись в очі озброєних окупантів. Заради виконання своїх обов’язків наші працівники щодня перетинали ворожі блокпости без жодних гарантій доїхати до місця призначення.

Життя людей – наша головна цінність

Враховуючи всі ризики, наша служба безпеки додатково оглядала прилеглу територію НПС та зони ймовірних місць проходу окупантів для подальшого інформування ЗСУ. Одного дня в об’єктив бінокля та на роботизовану камеру засвітилася довжелезна колона окупаційних військ. Ворог рухався бетонною дорогою вздовж каналу зрошувальної системи. Цю інформацію миттєво повідомили Збройним Силам та керівництву. Як результат – під містом Баштанка колона окупантів зупинилась назавжди.

З кожним днем працювати ставало все важче. 14 березня росіяни відрізали нас від електропостачання. Вся станція перейшла на роботу від дизель-генеруючої установки, але при цьому персонал продовжував забезпечувати рух нафти по магістральних нафтопроводах. Снаряди падали все ближче, правників частіше доводилося евакуйовувати до сховища. Все більше нафтовиків зі своїми родинами були змушені виїжджати з небезпечної зони. З кожним днем роботи зростали ризики та збільшувалося навантаження на персонал, який, попри складні умови, продовжував виконувати свої обов’язки.

Втім, коли один зі снарядів приземлився за 500 метрів від будинку та після переконливих застережень хлопців із ЗСУ, моя родина наважилася на евакуацію. 24 березня через обстріли окупантів персонал НПС виконав необхідні перемикання та покинув станцію. Після погодження із керівництвом, того ж дня, ми з колегами почали рух у напрямку міста Кременчук. Бо життя людей – наша головна цінність.

9 квітня, отримавши погодження від ЗСУ, було оглянуто НПС – резервуарний парк виявився посіченим уламками, частина складських блок-боксів уже згоріла.

Наприкінці квітня я отримав перше повідомлення про падіння тиску на лінійній частині магістральних нафтопроводів, закріплених за НПС. Залишити все як є я не міг, бо для країни, що воює, кожна краплина нафти на вагу золота. Це і відвойовані території, і збережені життя людей. До того ж витікання нафти – явище вибухо- та пожежонебезпечне. Один влучний постріл – і вогонь допоможе окупантам знищити “частинку” України та зупинить транспортування нафти.

Перед кожним виїздом на місце подумки складав план дій. Один із наших лінійних трубопровідників, який попри щільні обстріли залишився вдома, постійно спостерігав у бінокль та доповідав про ситуацію на НПС, корегував наш маршрут, орієнтував про початок та завершення обстрілів. Від місця базування до НПС “Снігурівка” 3 години їзди. За цей час я детально продумав, як із колегами будемо пробиратися до станції. Оскільки ворог із дронів та оптики пильно контролював місцевість, пікап довелося залишити в лісосмузі, за 500 метрів від НПС. Потім прибрати з дороги уламки, пробратися на територію, перебіжками дістатися до місця розгерметизації, знайти безпечне місце та підігнати туди машину з необхідним обладнанням.

У таких випадках діяти потрібно швидко. Бо нафта під великим тиском розпилюється. Довкола – легкозаймисті пари. Поблизу лунають вибухи. Один влучний постріл і вогонь поглине все навкруги. На щастя, ушкодження були незначними, тож ми швидко ліквідували розгерметизації, встановили тимчасову ремонтну конструкцію та покинули зону бойових дій.

Наша галузь – кістка в горлі росіян. Вони настільки мріяли зупинити транспортування нафти, що влітку 2022-го кинули на територію поблизу нашої станції ФАБ-500. Я вперше побачив розірваний, як пінопласт, 12-сантиметровий бетон. Вперше гасив пожежу на магістральному нафтопроводі без можливості залучати систему пожежогасіння та пожежні автомобілі, бо їх пошкодило вибухами. Вперше разом із колегами ліквідовував розгерметизацію в умовах, коли територія довкола більше нагадувала жерло вулкана.

Втім, ми всі вистояли. Через два дні після звільнення Снігурівки від ворога ми повернулися на НПС та розпочали відновлювальні роботи.