Андрій Гутов
Менеджер відділення бурових робіт, АТ “Укргазвидобування”
Пам’ятаю, як всередині 2022 року бурили свердловину неподалік від сил ворога. Над головою – ракети і винищувачі. Обрій – у заграві від вибухів.
Зима 2022-2023 для нашого колективу стала справжнім випробуванням. Ворог регулярно намагався зупинити роботу об’єктів газовидобування. Окупанти, прагнучи зруйнувати Україну, мали намір завдати удару й по енергетиці. Втім, ефект виявився протилежним.
Темпи, ефективність та якість буріння газових свердловин, незважаючи на війну, щодня зростають. Ми освоїли передові технології, закупили нове обладнання та постійно підвищуємо професійний рівень. Ми працюємо над тим, щоб країна не просто була готова до холодів чи ворожих провокацій, а з кожним днем зміцнювала власну енергонезалежність. Тепло та газ у ваших домівках – наш безумовний пріоритет.
Наша професія й раніше вимагала суворого дотримання правил техніки безпеки. Зараз – тим паче. Оскільки нерідко доводилося працювати близько до лінії зіткнення, весь персонал пройшов відповідний вишкіл і має чіткий план дій на випадок будь-якої непередбачуваної ситуації.
Пам’ятаю, як всередині 2022 року бурили свердловину неподалік від сил ворога. Над головою – ворожі ракети та наші винищувачі. Обрій – у заграві від вибухів. Чи було страшно? Звісно. Чи думали ми зупинитись та кинути роботу? В жодному разі. І це не про геройство, бо справжні герої на передовій, а про внутрішній обов’язок робити все, щоб наші діти мали майбутнє на своїй, вільній, українській землі.
З перших днів відкритої військової агресії росії я почав волонтерити. Уся громада села Дуба, де проживаю, організувалася та налагодила регулярні поставки допомоги для ЗСУ. Щотижня ми відправляли й відправляємо від одного до двох бусів найнеобхідніших речей. З лютого по червень 2022 року на фронт їхали продукти, одяг, буржуйки, маскувальні сітки та протипіхотні їжаки власного виробництва. Потім – машини, тепловізори, дрони та, за необхідності, провізія.
Перший місяць вторгнення і досі стоїть перед очима. Пенсіонерки, які приносять у волонтерський штаб останнє, дошкільнята, які плетуть маскувальні сітки, емоції одного з комбригів, якому ми допомогли закрити нагальну потребу. Пам’ятаю, було замовлення від військових, яке, здавалося, неможливо виконати.
Наші воїни потребували 5 тисяч мішків на облаштування окопів та бліндажів. Я почав збирати їх по всьому селу – ледь відшукав тисячу. І тут телефонують знайомі з місцевого хлібкомбінату та пропонують допомогу. Лантухи забрали, почистили – стоїмо всі в борошні, білі, втомлені, але щасливі. Того дня на фронт поїхало понад 6 тисяч мішків.
Та потреби є не лише у військових, а й у тих, хто вимушений рятуватися від жахіття війни. За весь цей час через мене пройшло понад 37 біженців. Для них я спеціально облаштував один із будинків. Провів туди газ, воду та інтернет. Зараз у мене живе сім’я з Донецької області. Ми вже як одна велика родина: ходимо разом до церкви, збираємося за одним столом на свята та проводимо дозвілля.
Ворог намагався нас розділити, але ще більше згуртував. Хотів заморозити, та лише зміцнив нашу енергонезалежність. Планував легку прогулянку, проте отримав відсіч від ЗСУ та цивільного населення. Вірю в кожного небайдужого українця та велику спільну Перемогу.