Олег Зарицький
Зливальник-розливальник Товарно-транспортної дільниці ЛВДС “Новоград-Волинський”, АТ “Укртранснафта”
Нас не лякали ні постійні повітряні тривоги, ні ворожі обстріли. Згодом навіть проліт над головою крилатих ракет, на жаль, став буденністю. Єдине, що нас хвилювало і змушувало працювати на межі можливостей, – розуміння того, що кожна краплина пального в такий складний час на вагу золота.
Повномасштабне вторгнення росії застало мене вдома. Я саме збирався на роботу, коли зателефонував друг із Києва. Він повідомив, що столицю бомблять. Попри те, що останні кілька місяців я жив у постійному очікуванні неминучого повномасштабного нападу росіян, такі новини збагнути було дуже непросто.
Перша реакція – жах і паніка. Потім через кілька хвилин діалогу з самим собою приходить прийняття. Відтак заспокоюєшся сам, втішаєш рідних та їдеш на роботу. Знаю, що в цей же момент сотні тисяч людей з усіх куточків країни вирішили тимчасово перебратися на захід чи за кордон. Я про таке навіть не думав. Було чітке розуміння, що треба лишатися, адже мої навички та вміння неодмінно згодяться в тилу.
Так і вийшло. Майже з перших днів нападу ворога весь наш колектив розпочав активну роботу на Збройні Сили України. Кожен сприяв тому, щоб українська військова техніка мала змогу працювати без упину. Ми буквально витискали максимум із нашої наливної естакади. Кожен із трьох розливальників заправляв по 10 залізничних цистерн одночасно. Завдяки цьому пальне сотнями тонн на добу відправлялось на потреби війська.
Нас не лякали ні постійні повітряні тривоги, ні ворожі обстріли. Згодом навіть проліт над головою крилатих ракет, на жаль, став буденністю. Єдине, що нас хвилювало і змушувало працювати на межі можливостей, – розуміння того, що кожна краплина пального у такий складний час – на вагу золота.
Звісно, окупанти у звичний для них спосіб хотіли зашкодити безперебійній роботі станції. З території Білорусі, до якої від Звягеля близько 100 кілометрів, у нашому напрямку запустили кілька ракет. Одна з них впала неподалік великих ємностей із пальним. Територію довкола густо всіяло уламками. Проте ворогу не вдалося знищити наші запаси чи паралізувати роботу підприємства.
За весь період повномасштабної війни росіяни ще неодноразово обстрілювали Звягель та навколишні населені пункти. Однак похитнути нашу рішучість їм так і не вдалося.
Я й досі активно допомагаю ЗСУ – як грошима, так і роботою. Зараз переважно працюю вахтовим методом на іншій станції. Її колектив також бере участь у непростій боротьбі за нашу Перемогу та незалежність. Вірю, що ми впораємося з усіма труднощами і обов’язково побачимо розвал останньої імперії Східної Європи.