Василь Полькін
Електрогазозварник V розряду, АТ “Донецькоблгаз”
Керівництво повідомляє про чергову аварію. За лічені хвилини прибуваємо на місце. Довкола повалені дерева, посічені уламками машини, багатоквартирні будинки без вікон та величезна вирва, на дні якої газопровід середнього тиску.
Побитий, але нескорений. Краматорськ продовжує боротьбу за життя. Вона триває попри постійні ворожі обстріли та бажання загарбників зрівняти місто із землею. Містяни вже звикли до звуків безперервної канонади, а ми призвичаїлися до роботи в прифронтових умовах.
Вся наша область відчула реалії війни ще в 2014 році. Звісно, тоді бойові дії не мали такого масштабного характеру. Однак показали агресивні наміри російської федерації та її посіпак. Час із квітня по липень 2014-го моє місто провело під прапором невизнаної ДНР. Я вперше побачив людей зі зброєю та відчув нестямний страх. Патріотично налаштовані містяни безслідно зникали в підвалах катівень, а вулицями роз'їжджали розбещені безмірною владою нелюди. Ці кілька місяців під дулами терористів для мене тривали вічність. Після – радість від деокупації та повернення до відносно спокійного життя. І хоча ворожі війська продовжували інколи гатити по місту, природне вміння людей адаптуватися до нових умов занурило Краматорськ у примарне відчуття миру.
24 лютого 2022 року ілюзорний спокій розвіявся. Ми опинилися під щільним вогнем росіян. Ранок почався з вибухів. Вмить ожили болючі спогади з минулого. Тіло охопив страх. Хотілося думати, що це просто страшний сон. Та голос нашого керівника, який повідомив про повномасштабний наступ росії, різко повернув мене до реальності. Я і вся команда Краматорського управління з газопостачання та газифікації активно включилися в роботу. Опалювальний сезон ще не закінчився, тож нашим першочерговим завданням став порятунок міської газової інфраструктури.
Кілька наступних місяців промайнули як у тумані. Обстріли, напівпорожні вулиці, вибухи, знищені дитячі садочки, школи та втоплений у крові невинних людей залізничний вокзал. Над головами – град зі снарядів, у стрічці – шквал новин, на роботі – аврал. Чи не кожне влучання по місту потребувало виїзду газовиків. Ми всі працювали на межі можливостей.
Кожен ранок прокидаєшся, оглядаєш себе, розумієш, що живий. Приїжджаєш на роботу й отримуєш від керівництва інформацію про черговий ворожий обстріл та нове влучання. Часу на збори обмаль. Наша аварійна служба по швидкості роботи могла б зрівнятися з вогнеборцями. За лічені хвилини вся команда збирає необхідне обладнання та вирушає на місце пориву.
Екватор 2022 року. Керівництво повідомляє про чергову аварію. Оперативно прибуваємо на місце. Довкола повалені дерева, посічені уламками машини, багатоквартирні будинки без вікон та величезна вирва, на дні якої газопровід середнього тиску. З прошитої труби виривається газ. Швидко огороджуємо територію, спускаємося в яму, накладаємо бандаж, обварюємо та заливаємо ізоляцію. Всі роботи проводяться під тиском. Будь-який черговий “приліт” на місці пориву – смерть для газовиків. Звісно, всі відчувають хвилювання та небезпеку, кожен у цей момент боїться, але водночас розуміє, що від його роботи залежить стале газопостачання міста.
На щастя, плани москви заморозити Україну провалилися. В теплі та з газом пройшли зиму 2022-2023 років і краматорці. Мені приємно розуміти, що до комфорту в їхніх домівках доклав руку і я. Та на цьому виклики не закінчилися, тому кожен із моїх колег-газовиків продовжує цілодобову боротьбу за право жити у мирній, цивілізованій, розвиненій та квітучій країні.