На Полтавщині прямо посеред соняшникового поля стоїть «містечко» буровиків. З липня 2022 року вони бурять розвідувальну свердловину для пошуку газу. І наразі процес добігає кінця. Останні тижні роботи найбільш хвилюючі. Скоро бригада дізнається, чи є тут газ. І якщо все піде за планом, то ця свердловина зробить свій внесок в енергонезалежність України.
Очільник НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов поставив задачу перед Укргазвидобування (УГВ) наростити обсяги видобутку українського газу.
Власний видобуток — це енергетична безпека і незалежність. Україна має можливості забезпечити себе газом власного видобутку. На цей рік ми поставили завдання збільшити видобуток на 1 млрд куб. м. Але це тільки перший амбітний крок», — зазначив Олексій Чернишов.
Як УГВ в умовах війни розробляє нові родовища та бурить свердловини, аби наступний опалювальний сезон Україна пройшла зі своїм газом. А також про шлях молекул газу до українських домівок — далі у репортажі.
«Кардіограма» буріння
На полях Полтавщини нерідко можна зустріти газовидобувні свердловини. Ці невеличкі металеві конструкції досить гармонійно вписуються в місцеві ландшафти з соняшниками, кукурудзою, житом та пшеницею. Але щоб так тихо і впевнено добувати газ просто з-під аграрних угідь, потрібно пройти довгий шлях. Від моменту, коли геологи почали дослідження нової ділянки, до буріння першої пошукової свердловини можуть пройти роки. Потрібно отримати ліцензії та дозволи, провести дослідження, розрахувати координати, де бурити свердловину… Лише після цього на поле приїжджають перші працівники. Вони знімають верхній родючий шар ґрунту, стелять бетонні плити, якими їздитиме важка техніка, і готують інфраструктуру для буровиків. У цей самий час просто посеред поля виростає справжнє «містечко», яке майже на рік стане домом для буровиків. Тут є все для життя: спальні місця, душові, їдальня та робочі кабінети. Постійно працює світло та зв’язок: електроенергію дають потужні дизельні генератори. Тому блекаути роботі на свердловині не загрожують.
Після підготовчих робіт на об'єкт заїжджає перша бригада буровиків. 36 людей вкотре у житті проходять інструктаж із техніки безпеки. А після цього починають збирати буровий верстат. В Укргазвидобуванні, яке видобуває 70% усього українського газу, їх 41. Кожен верстат носить ім'я одного із національних героїв: як от Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Король Данило, Степан Бандера…
Коли обладнання готове до роботи, долото з алмазними різцями заглиблюється (врізається) в землю і починається процес буріння свердловини. День за днем, метр за метром воно наближається до гірських порід, у порах яких залягає газ. За цим процесом постійно стежать сотні датчиків, які подекуди дублюють одне одного для надійності зчитування показників. Останні інтерпретуються у вертикальні «кардіограми» буріння на моніторах комп’ютерів.
Аби вчасно помітити найменші відхилення, за процесом постійно слідкує начальник бурової з колегами. А про результати буріння він щочотири години повідомляє в компанію.
Та більш повну картину можна побачити всередині верстата. Тут у кабінеті прямо навпроти бурильного устаткування за процесом цілодобово слідкує бурильник. Це робоче місце ні на мить не залишають без нагляду, навіть коли долото не працює.
Від професійності команди залежить швидкість та вартість роботи
«Є вже розвідані родовища. Тоді ми буримо свердловини, щоб збільшити видобування газу з них. У такому випадку ми знаємо, які пласти під землею і скільки там газу. Зараз ми знаходимося на новому родовищі, першу розвідувальну свердловину тут пробурили у 2017 році. Фахівці знають, що тут під землею може бути газ. Але чи дійсно це так і скільки його там, ми дізнаємося лише діставшись планової глибини», — пояснює начальник бурової на Полтавщині Володимир Сенюшкович.
За його словами, пласти газу на цій місцевості залягають нерівномірно: десь вище, десь нижче. Власне, такими ж хвилями тут стеляться поля та дороги. Через це потрібно пробурити багато розвідувальних свердловин, щоб досконало вивчити розміщення пластів і створити 3D-модель родовища.
Свердловина, на якій зараз працює Сенюшкович, вертикальна. Однак верстат, який її бурить, може робити і похило скеровані. Такі свердловини бурять під кутом 20−30 градусів, коли газ залягає під об'єктом, до якого важко дістатися. Також Укргазвидобування планує освоїти технологію горизонтального буріння: спочатку бурять вертикально, а потім під землею продовжують робити це вздовж пласту. Такий спосіб дає змогу отримати більше газу з виснажених родовищ. За словами керівника Укргазвидобування Олега Толмачева, свого часу США та Канаді вдалося перейти від імпорту до експорту газу за рахунок освоєння таких технологій буріння на виснажених родовищах.
Попри війну впродовж 2022 року Укргазвидобування пробурило 47 нових свердловин, що майже дорівнює довоєнному період. Всього ж їх понад 3 тисячі.
«На цій свердловині ми працюємо з 9 липня 2022 року. Її проєктна глибина — 6,55 км. На зараз ми вже пробурили 6441 м (середина березня — авт.). Останні кроки повільні: порода тверда, тому буримо до 10 м на добу. Але все одно ми випереджаємо графік на 60−70 діб», — ділиться очікуваннями Сенюшкович.
За його словами, час буріння вдалося зменшити за рахунок мінімальної кількості ускладнень та професійності бригади. Люди працюють злагоджено, не перший рік, це все впливає на швидкість та вартість процесу.
Хоча свердловина й розвідувальна, однак вона все одно має давати газ. Показники можуть бути різні.
Після того, як геологи виконають усі пошукові роботи, складуть мапи родовищ, верстати буритимуть експлуатаційні свердловини безпосередньо для газовидобутку.
«Цей верстат ми придбали в 2019 році. Це його третя свердловина. Бригада вже звикла працювати на ньому. Це обладнання технологічніше, міцніше і має більшу вантажопід'ємність. А ще — воно працює швидше», — пояснює переваги верстату Володимир Сенюшкович.
Як бурять свердловини: погляд зсередини
Буріння відбувається ступінчасто. Конструкція свердловини має вигляд телескопу — труба в трубі. Для цього спочатку бурять долотом великого діаметру (660мм), а для кріплення стінок спускають труби діаметром 508 мм та закачують цемент в простір між трубами та стінками свердловини. Далі буріння продовжують долотом меншого діаметру та кріплять обсадними трубами, відповідно, меншого розміру. Так процес триває до фінального діаметру 127 мм.
Аби дістатися на глибину понад 6 км, дев’ятиметрові труби накручують одна на одну за допомогою ключа iron roughneck. Долото, яке поглиблює породу, періодично зношується, тому його змінюють. Для цього із свердловини підіймають по три з'єднані труби.
«Ми вже закінчуємо процес буріння. Зараз, щоб дістатися до долота, треба підняти 250 таких скручених „трійок“. Вони важать 6,5 т. Цей процес займає майже 20 годин. Спуск триває ще довше», — пояснює Володимир. Труби перевіряють на цілісність за допомогою спеціального УЗД-датчика, щоб вчасно виявити мікропошкодження і замінити їх за потреби. Це досить тривалий процес, який вимагає терплячості та педантичності, але нехтувати ним не можна.
Загалом до техніки безпеки тут ставляться відповідально. Перебувати на території можна лише в спеціальному одязі та взутті, в касці та окулярах. Підніматися сходами верстату — лише тримаючись за поручні в рукавицях.
Для захисту від аварійних ситуацій на верстаті встановлено противикидне обладнання. Воно червоного кольору. За словами Володимира, якщо під землею газ буде під вищим тиском, ніж очікувалося, це обладнання зможе запобігти вибуху. Це збереже життя людей та обладнання компанії.
Найдорожчий і технологічно найскладніший елемент верстату — верхній привід. Завдяки йому верстат бурить свердловини швидше за «попередників». Раніше, аби пробурити 6,5 км, потрібно було 2 роки, зараз процес займає 9−11 місяців.
Увесь цей бурильний організм приєднаний кабелями до мозку верстату — VFD-контейнера. Тут обробляється уся інформація, яка надходить з датчиків, і потім виводиться на екран у вигляді «кардіограми».
Всюди всередині бурильного верстату є специфічний запах — це пахне буровий розчин, який іде по трубах прямо до зони роботи долота. Там через отвори він виходить назовні і вимиває гірські породи, які вибурює верстат.
За допомогою насосів під тиском майже 300 атмосфер розчин із подрібненою долотом породою піднімається нагору, де проходить три стадії очистки. Частинки твердої породи зберігають у резервуарах, а потім вивозять у спеціально відведені місця. Очищений розчин використовують повторно.
Працівники завжди з трепетом очікують завершення буріння. Деякі мають забобони, як у спортсменів. Наприклад, чоловіки не голяться в фінальні дні на свердловині. До останнього невідомо, що там під землею. Нечасто, але буває так, що всю роботу виконали даремно: долото доходить до потрібної глибини, а газу там немає. Начальник бурової каже, що зараз таке трапляється раз на 20 чи 40 свердловин.
Після завершення буріння працівники виконають всі необхідні роботи для завершення свердловини та розберуть верстат. За словами Володимира Сенюшковича, цей процес триває до 14 днів.
«Зрештою тут залишать невеличке обладнання з кількома кранами. Хоча це пошукова свердловина, вона все одно може давати газ, який транспортуватиметься трубопроводами для подальшого використання», — пояснює Володимир. Відтак, добутий буровиками український газ буде прямувати далі…
Шлях до дому: як обліковують газ
Від пробуреної свердловини підземними трубами «блакитне паливо» перетікає до установки комплексної підготовки газу (УКПГ). Там його очищають від механічних домішок та рідини. Після цього він надходить до відділення переробки газу, де проходить підготовку відповідно до вимог кодексу газотранспортної системи України. Це роблять, щоб газ із усіх сердловин мав однакові характеристики і був якісним.
Після цього «блакитне паливо» надходить на вузол обліку, де його рахують по лічильнику і передають в газотранспортну систему України.
«Завдання таких об'єктів — облік газу і передача його в ГТС України. Це така собі точка розмежування. Звідси газ через ГТС надходить до споживача або в газосховища», — пояснює начальник одного з нафтогазових промислів ГПУ «Полтавагазвидобування» Мар’ян Коблик.
На цей вузол щодоби трубопроводами від УКПГ надходять сотні тисяч кубів газу. Далі газ проходить через сепаратори для доочищення, тут же знаходиться ємність для збору рідини. Але на цьому етапі її кількість дуже низька, адже газ надходить з об'єктів підготовки уже очищеним. За словами Мар’яна Коблика, сепараційне обладнання використовують лише у випадку технічної аварії на об'єкті підготовки газу. Це такий собі додатковий бар'єр, який піклується про те, щоб вільна волога не потрапила до ГТС і не зіпсувала решту газу.
«Тут знаходяться теплоізольовані контейнери із замірними діафрагмами всередині. За рахунок перепаду тиску до і після них, ми обліковуємо обсяг газу, який транспортується в ГТС», — пояснює Коблик і демонструє лічильники, які показують, скільки газу і з якою швидкістю перетікає до магістралей. Це саме видно й на моніторах у вагончику оператора.
Система повністю автоматизована, що дає змогу керувати процесом дистанційно у надзвичайних ситуаціях. Загалом же на таких об'єктах цілодобово перебуває кілька працівників.
Очищений і готовий до споживання газ магістральними трубопроводами прямує до міст та сіл по всій Україні. На місцях він проходить через газорозподільні станції та пункти і потрапляє до будинків українців.
На передовій енергофронту
«Через війну ми проходимо складний період. Коли російські військові були на Сумщині, вони тимчасово окупували один наш об'єкт. На щастя, втрат серед людей та техніки у нас не було. Робота не зупинялася навіть під час бойових дій: усе працювало, ми дистанційно моніторили процес», — каже Мар’ян Коблик про свої об'єкти.
Воєнний стан та досвід минулого року вніс свої корективи в процеси роботи Укргазвидобування. Сьогодні діють посилені заходи безпеки, є відповідні інструкції. Усе зроблено так, аби робота не припинялася попри війну. А у випадку виникнення аварійної ситуації рух газу можна було зупинити дистанційно і запобігти масштабним аваріям чи руйнуванням.
Зараз газовики постійно на посту і готові до будь-яких ситуацій. Адже на цей рік вони мають надважливе завдання: втримати енергетичний фронт України і видобути додатковий 1 млрд кубів газу. Це дасть змогу не імпортувати «блакитне паливо», а отже зберегти гроші для потреб військових, переселенців та на відбудову інфраструктури просто зараз і після перемоги.