— Пані Ольго, почнемо з питання, яким ми традиційно розпочинаємо бесіду після початку повномасштабної війни: як Ви зустріли 24 лютого цього року?
— Я гадаю, моя відповідь буде для Вас навіть більш незвичною за попередніх інтерв’юерів. Я зустріла 24 лютого 2022 року в м. Гаага, в Палаці миру на арбітражних слуханнях по справі Групи Нафтогаз проти рф за експропрійовані активи в Криму. Для мене ця ніч була, можливо, більш емоційно насиченою, ніж для тих юристів, що зустрічали цей страшний світанок вдома. Адже до цього процесу ми багато тижнів готувалися й відповідно були ризики того, що ми, українські юристи, не полетимо на слухання. Американські юристи, що допомагають нам у цій справі, постійно запитували: чи готові ми фізично прилетіти в Нідерланди та брати участь у слуханнях, враховуючи складність ситуації. Звісно, коли ми посеред ночі дізнаємося, що розпочалася війна, перед нами стоїть складний вибір: летіти додому або продовжувати слухання… Це були досить емоційні години.
— Що Ви тоді відповіли своїм американським колегам?
— Юридична команда Нафтогазу, як і більшість українців, не очікувала такого повномасштабного вторгнення росії в Україну. Навіть й уявити не могли, що це буде настільки цинічно. Ми очікували, що якщо й будуть якісь проблеми, то це будуть локальні загострення на сході країни. Але попри ризики ми відповіли американським колегам, що готові летіти на слухання й це є важливим для нас. Ця справа має надзвичайне значення й для компанії, й для України, й для кожного з нас персонально. Адже ми живемо цією справою вже шість років. І з точки зору громадян України, й з точки зору юристів – ця справа є справою нашої професійної честі.
— Що змінилося в роботі юридичного департаменту Нафтогазу та Вашої команди в цілому від початку війни? Чи вдалося побороти шок, спричинений російською агресією?
— Людська психіка здатна пристосовуватися до всіх подій, які відбуваються. З точки зору психології це правильно, інакше люди просто б не виживали в сучасних умовах. Станом на сьогодні ми вже повністю адаптувалися до змін в робочому ритмі й наша команда працює сьогодні абсолютно без будь-яких збоїв. Частина команди працює дистанційно в різних містах, частина залишається в Києві, але за умов розвитку сучасних технологій ми не бачимо жодних причин, щоб не продовжувати ефективно працювати. Звісно, динаміка роботи та взаємодія із зовнішніми юридичними радниками знизилася, адже особисті зустрічі ефективніші за зустрічі онлайн. Але ми повністю адаптувалися до нинішнього стану речей в Україні й продовжуємо супровід тих справ, які перебувають в нашому провадженні.
Звичайно, як і в усіх інших українців шок на самому початку вторгнення був величезний і перед частиною команди постала дилема: залишатися або їхати, адже в багатьох є діти та сім’ї. Тому частина команди включно зі мною того ж ранку взяли квитки до Кракова, звідти виїхали в напрямку українського кордону на попутках й перейшли український кордон пішки вночі 25 лютого. Таким чином, частина команди повернулася на Батьківщину, а інша частина залишилася на слуханнях в Гаазі. Це переважно ті юристи, кому не потрібно було евакуйовувати дітей та дружин в більш безпечне місце.
В той момент ми відчували надзвичайну емоційну єдність в команді. Порадившись з колегами, ми прийняли рішення, що будемо за будь-яких обставин продовжувати слухання. Попри те, що частина команди тимчасово відлетіла, це нам не завадило виконувати свою роботу. З самого початку в нас був гібридний формат роботи, адже у зв’язку з ризиками ковіду до такого варіанту ми звикли вже досить давно. Тому в подальші дні ми з командою приєднувалися до слухань, навіть перебуваючи в бомбосховищах у Києві під час повітряних тривог, виступали онлайн, надавали коментарі суддям, щоб й надалі супроводжувати цю без перебільшення епохальну справу.
Будь-яке перенесення слухань для нас обернулося б черговою затримкою розгляду справи, а через процесуальні витівки російської сторони таке перенесення вже відбувалося тричі. Ми значно швидше могли б «відслухатися», якби не процесуальні диверсії, які влаштовувала нам інша сторона. Отже, ми розуміли, що будь-яке перенесення гратиме проти нас та на користь опонентів. Нам пощастило, адже в нас надзвичайно досвідчений і високопрофесійний склад трибуналу по «кримській справі», тому він з розумінням поставився до зміни формату участі деяких учасників у слуханнях і продовжив розглядати цю справу.
— Як сьогодні можна описати події на «юридичному фронті» між Нафтогазом та «газпромом»?
— Мені здається, що скільки років Нафтогаз працює з «газпромом», всі ці роки між цими двома суб’єктами існують суперечки. Вони бувають різного масштабу, різного ступеню публічності та різні за наслідками. Як ви напевно знаєте, наші попередні арбітражі з «газпромом» стали найбільшими за розміром заявлених грошових вимог за всю історію міжнародного комерційного арбітражу. Вони завершилися успішно для української сторони. Я вважаю точкою завершення цих арбітражів 30 грудня 2019 року, коли було укладено мирову угоду між цими двома компаніями, і, власне, коли відбулася сплата заборгованості російською стороною, а також коли було укладено новий договір на надання послуг з організації транспортування газу через територію України на п’ятирічний період. До цього моменту, починаючи з грудня 2019 року, очікувано для нас з «газпромом» були певні тертя й певні суперечки комерційного характеру.
Але зараз ситуація загострилася до того, що якщо наш спір не вдасться вирішити, то ми розпочнемо новий арбітраж проти «газпрому». Йдеться про недоплату «газпромом» за послуги за угодою 2019 року. Через військові дії на cході Україна втратила контроль над частиною своїх територій, в тому числі на якій знаходиться компресорна станція «Новопсков» біля точки входу в газотранспортну систему України «Сохранівка». Це одна з точок, через яку «газпром» має право подавати газ через територію України й, відповідно, через цю точку для української сторони зараз неможливо фізично організувати транзит газу для європейських споживачів.
Нафтогаз, а також оператор газотранспортної системи України, повідомили «газпром» належним чином про цю проблему ще на початку травня і, як абсолютно добросовісні партнери у господарських відносинах запропонували компенсувати потужності цієї точки входу за рахунок нашої найбільшої точки входу «Суджа». Це абсолютно безплатно для «газпрому» з тим, щоб вони видавали більший обсяг на «Суджу» на період, поки немає контролю над «Сохранівкою». «газпром» відмовився від цієї пропозиції й не доплатив Нафтогазу за відповідні потужності,
— Чи сплачує сьогодні «газпром» Нафтогазу якісь кошти за транзит газу через територію України, зважаючи на військові обставини?
— Сплачує, але не повну суму. Через «Сохранівку» йшла приблизно одна третина газу. Й відповідно за цю 1/3 «газпром» нам сьогодні не доплачує.
— Як загалом війна вплинула на поведінку Ваших процесуальних опонентів з «газпрому»?
—На поведінку наших опонентів війна жодним чином не вплинула, адже вони завжди відзначалися своєю нахабною та маніпулятивною манерою поведінки в арбітражах. Вони продовжують розповідати як в письмовій формі, так і на усних слуханнях про те, що зараз на заході переважають «антиросійські настрої й люди несправедливо намагаються змальовувати росію надзвичайно агресивною й кровожерливою державою, що насправді не так». Тому ми цим зовсім не були здивовані, адже чули подібні «аргументи» й раніше.
— До яких зазвичай процесуальних хитрощів вдаються Ваші опоненти в арбітражі? Чи не апелюють вони до суду тим, що на території України відбуваються військові дії й це може впливати на виконання сторонами своїх зобов’язань?
— Їхня тактика приблизно завжди однакова — вони намагаються затягувати розгляд справи й намагаються переключити увагу трибуналу на питання, які або нерелевантні до суті спору, або є другорядними порівняно з ключовими питаннями. По кримському арбітражу в нас було три перенесення саме за клопотанням відповідача, в них завжди знаходяться для цього оригінальні приводи (посміхається). Останній привід — зовсім анекдотичний, адже міжнародна юридична фірма «Шелленберг Віттмер», яка представляла їх в кримському арбітражі у зв’язку з війною росії проти України, прийняла рішення більше не працювати з рф. Зважаючи на це, рф звернулася з черговим клопотанням щодо перенесення строку на подання письмових аргументів сторін на 5 місяців, адже їм «доведеться шукати нових зовнішніх юридичних радників». Потім нові експерти матимуть ознайомитися заново з матеріалами справи, що також потребуватиме часу. Це цинізм та нахабство, адже те, що їх залишили власні юристи, є наслідком їхніх власних дій.
Чому вони мають отримувати певні процесуальні пільги через те, що порушують міжнародне право та не виконують взяті на себе зобов’язання? На щастя, ми з командою знайшли потрібні аргументи, і трибунал не продовжив строк на подання останнього раунду письмових аргументів сторін. Отже, приблизно до кінця цього року — на початку наступного ми очікуємо отримати вже друге арбітражне рішення по кримській справі.
Ми віримо в перемогу в цьому арбітражі! Ми абсолютно впевнені, що вийдемо з нього з певною грошовою сумою заборгованості рф перед Групою Нафтогаз. Адже в лютому 2019 року цей самий трибунал виніс рішення, що росія порушила свої зобов’язання за угодою про взаємний захист інвестицій між урядами двох держав. Відповідно, оскільки цей факт порушення вже встановлений трибуналом, ми впевнені, що отримаємо компенсацію. Питання лише в її розмірі.
— Ви згадали зовнішніх юридичних радників. А як справляються зі своєю роботою Ваші зовнішні радники — юридичні фірми, що допомагають команді Нафтогазу по цій справі? Наскільки сильно впливає на них ця війна?
— На щастя, на наших юридичних радників війна не вплинула, адже це переважно міжнародні юридичні фірми, які не знаходяться в Україні. Вони гідно себе проявили. Попри те, що є певні затримки з оплатою, всі юридичні фірми продовжують надавати нам послуги, підтримувати нас. Як ви знаєте, НБУ ввів мораторій на транскордонні платежі, через це ми не завжди можемо своєчасно оплачувати послуги зовнішніх юристів. Але на їхню роботу це аж ніяк не вплинуло. Абсолютно всі юристи, з якими ми працювали, погодились продовжувати надавати нам послуги незалежно від розвитку подій на війні, всі вони виступають на стороні України та вірять в нашу перемогу. Деякі юрфірми навіть звертались до нас із питанням, куди саме їм задонатити гроші, щоб підтримати Збройні Сили України.
— Як ви вважаєте, до яких правових інструментів виконання рішень про стягнення компенсацій з рф буде вдаватись Україна, адже росія вже не визнає обов’язковість виконання рішень міжнародних судів?
— Ніхто не казав, що це буде легко. Ми абсолютно впевнені, що добровільного виконання арбітражного рішення від росії чекати не варто. Отже, на нас чекають кілька років виснажливої боротьби за арешт активів рф і їх реалізацію для покриття заборгованості. Є певні креативні підходи щодо того, які активи можна арештовувати, й звісно, ми думаємо про це вже зараз. Працюємо над тим, щоб розробити власну нетривіальну стратегію примусового виконання таких рішень щодо росії. Не можу нею зараз поділитися, адже ми не єдина українська компанія, яка має інвестиційний арбітраж проти рф у зв’язку із захопленням кримських активів. За великим рахунком, всі ми в перспективі є кредиторами. Тому ми не можемо озвучувати аспекти своєї стратегії примусового виконання, оскільки зацікавлені бути першими у своїх претензіях щодо тих чи інших активів рф.
Ми також розраховуємо, зважаючи на сьогодні тенденції, що надалі будуть розроблені спрощені механізми виконання рішень проти росії щодо її активів, які сьогодні заморожені в багатьох юрисдикціях. Я не відкрию секрет, якщо скажу, що деякі розвинені країни світу вже розглядають можливість внесення змін у власне національне законодавство для того, щоб ці активи можна було реалізувати на користь України та українських кредиторів. Ми їх моніторимо і будемо брати до уваги.
— Як усвідомлення того, що Ви виступаєте в суді, де Вашим процесуальним опонентом виступає представник країни-агресора — ворог України, впливає на емоційну складову Вашої юридичної команди?
— Це на нас впливає так само, як впливає на емоційний стан українських воїнів, які захищають нашу територіальну цілісність, воюючи на передовій. Ми знаємо, що за нами правда, ми знаємо, що справедливість на нашій стороні. Це стократно додає нам сил та дуже єднає як єдину професійну сім’ю, що йде до своєї мети всіма доступними законними та моральними способами. За всі ці роки роботи у справах проти рф наша команда стала єдиним організмом, де всі доповнюють одне одного й працюють задля вищої мети.
(Бесіду вів Сергій Саченко, «Юридична практика»)
Від редакції: Захист України — спільна справа для всіх громадян. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, чий приклад гідний наслідування, для висвітлення їх роботи в проєкті «Юристи і війна»