Стокгольмський арбітраж між Газпромом і Нафтогазом: час виконувати рішення та поводитися відповідально



Марк-Антуан Іль-Маззега, Edito Energie, березень 2018

Підписані в січні 2009 року контракти на поставку і транзит між Газпромом і Нафтогазом стали поворотним моментом у російсько-українських газових відносинах: на зміну непрозорим зимовим домовленостями, які щороку в останній момент укладали представники урядів двох країн, прийшли довгострокові торгові відносини.
Нафтогаз швидко став найвигіднішим клієнтом Газпрому, замовляючи найбільші обсяги газу на російському кордоні за ціню вищою, ніж, наприклад, для німецьких користувачів[1]. За це Нафтогаз отримав тариф на транзит газу, який його влаштовував. Газова криза в січні 2009 року принаймні завершилася суттєвим підвищенням надійності газопостачання до України та Європи.

Проте майже відразу почалися суперечки навколо умов контракту, оскільки українська економіка вже не могла дозволити собі щороку купувати великі обов’язкові обсяги газу за такими високими цінами, тоді як обсяги транзиту впали нижче контрактних, особливо після запуску газопроводу «Північний потік». За президентства Віктора Януковича кілька разів вдалося досягти тимчасового зниження ціни і послаблення умов через поступки, що мали політичний та покровительський характер. Та після зміни режиму в 2014 році в Україні й накопичення Нафтогазом боргів Газпром зажадав їх сплати, а новий менеджмент Нафтогазу, який сповідує реформістський і бізнесовий підхід, подав позов до Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма (далі Інститут), оскільки сторони не домовилися про перегляд умов контракту. Вимоги та зустрічні вимоги швидко сягнули захмарних сум, а справа стала найгучнішим у Європі газовим арбітражем за участі Газпрому. Взаємні претензії склали біля 125 млрд дол., що загрожувало банкрутством як Газпрому, так і Нафтогазу. Тим часом Газпром і Нафтогаз повелися відповідально, підписавши за посередництва Європейської комісії «зимові пакети», які тимчасово забезпечили експорт російського газу до України та надійний транзит до Європи. Після чотирьох років арбітражного провадження Інститут нарешті ухвалив два доленосних рішення: перше у грудні 2017 щодо ціни та обсягів поставок за принципом «бери або плати», а друге наприкінці лютого 2018 стосовно транзитного контракту.

Мета цього аналізу — коротко викласти результати арбітражу та оцінити їх наслідки в коротко- та середньостроковій перспективі.

Газпром повинен сплатити Нафтогазу 2,56 млрд дол.

Лише кілька осіб мали доступ і прочитали більше 1000 сторінок остаточного рішення. Даний аналіз зроблено на основі прес-релізів і публічних заяв обох компаній. Автор також не знайомий з текстами контрактів на транзит і поставку між Нафтогазом і Газпромом, які є комерційною таємницею. Основні результати арбітражу:

· Принцип «бери або плати» залишається, хоча обов’язковий обсяг за ним зменшено з 41,6 млрд куб м до 4-5 млрд куб. м на рік. Заборону на реекспорт знято, то ж Нафтогаз має можливість перепродавати газ за кордон.

· Формула ціни на газ для поставок на російсько-українському кордоні тепер прив’язана не до нафти, а до ціни на найближчому німецькому хабі.

· Нафтогаз має сплатити Газпрому 2 млрд дол. боргу за поставки в 2013-2014.

· Газпром винен Нафтогазу 4,56 млрд дол. за недотримання мінімальних обсягів транзиту за принципом «качай або плати», які відповідно до контракту становлять 110 млрд куб. м на рік.

· Обсяг транзиту за принципом «качай або плати» зберігається до завершення терміну дії контракту 31/12/2019 (у 2017 році Газпром прокачав через Україну біля 95 млрд куб. м газу).

· Газпром не може виставляти Нафтогазу рахунки за поставки газу на охоплену війною та тимчасово не контрольовану Києвом територію Донбасу, оскільки обсяги цих поставок визначити неможливо.

· Вимога Нафтогазу щодо зміни формули та підвищення тарифу на транзит газу була відхилена разом з вимогою обов’язкової передачі транзитного контракту від Нафтогазу новоствореному оператору.
Рішення Інституту видаються доволі збалансованими та обґрунтованими, оскільки жодна зі сторін не втратила обличчя. Нафтогаз одержав фінансову перемогу і матиме набагато кращу ціну на газ, яка повністю відповідає європейському ринку, а Газпром має виконувати зобов’язання за принципом «качай або плати», але зі збереженням рівня тарифу на транзит. Нафтогаз також повинен знову купувати певний обсяг газу напряму в Газпрому на умовах попередньої оплати.

Швидке виконання рішень: переможені програють гідно, а переможці не зловтішаються

Різка і неоднозначна реакція Газпрому одразу після оголошення вердикту викликає занепокоєння.[2] Після ухвалення рішення Газпром 28/02 близько півночі повернув Нафтогазу сплачені наперед гроші та не поставив замовлені незначні обсяги газу під час похолодання, змусивши Нафтогаз терміново купувати газ у Польщі за вищою ціною, вжити заходів щодо скорочення споживання та публічно заявити про цей серйозний інцидент і недостатній тиск у транзитних трубопроводах.[3] Газпром також дав зрозуміти, що він розірве всі контракти з Нафтогазом в односторонньому порядку, хоча це буде порушенням, бо зробити це можна лише за згодою обох сторін за визначеною процедурою. На момент написання матеріалу Газпром не розпочав цієї процедури і не сплатив нічого Нафтогазу, але відкрито висловлює незгоду з рішенням, зокрема наголошуючи, що для відновлення поставок необхідно підписати додаткову угоду. Однак коли Нафтогаз надіслав цей документ, Газпром відхилив його.[4] Недоброчесність? Образа переможеного? Чи спроба виграти час? Хоча здавалося, що рішення Інституту є чітким і остаточним.

Стратегічна мета Росії позбутися залежності від українського транзитного маршруту цілком зрозуміла і дехто, включно з партнерами Газпрому в проекті «Північний потік - 2», вважають її законною. Останні два роки Газпром демонструє рекордні обсяги експорту до Європи, а його фінансові результати за 2017 рік будуть солідними, оскільки середня ціна продажу газу зросла до майже 200 дол. за тис куб. м. Парадокс полягає в тому, що значною мірою цим слід завдячувати українському маршруту, на який у 2017 році припадало 50% експортних обсягів Газпрому до Європи. Незважаючи на війну, що триває на Донбасі, та анексію Криму, цей маршрут був дуже надійним і гнучким, особливо в зимовий період, коли треба було прокачувати додаткові обсяги через планові ремонти на «Північному потоці» чи «Ямалі». Без надійного транзиту через Україну Газпром навряд чи зміг би випустити велику кількість облігацій з високою дохідністю та профінансувати «Силу Сибіру» та «Північного потоку - 2». 2,56 млрд дол., які має заплатити Газпром, складають лише 4,4% всіх коштів, сплачених Нафтогазом Газпрому після набуття чинності контрактами 2009 року (всього біля 58 млрд дол.), або близько 15% усіх транзитних платежів Газпрому за той самий період. Ця сума також дорівнює 6% доходів Газпрому від експорту в 2017 році. А ставки в цій грі набагато вищі.

Перша реакція Газпрому на рішення арбітражу виглядає ще дивніше в контексті проекту «Північний потік – 2», адже він прагне показати, що його газ безпечний, надійний і потрібний, так само як і додаткові та альтернативні транспортні потужності. У багатьох відношеннях це так: Газпром продемонстрував свою високу надійність у трьох серйозних епізодах, які цієї зими загрожували зривом поставок. Йдеться про аварію на газопроводі «Фортіс», пожежу на «Баумгартені» та недавнє похолодання в Європі, яке спричинило дуже різке зростання денного споживання та цін. Газпром впорався з додатковим попитом, виставив великі обсяги на спотові ринки і добряче на цьому заробив. Все чесно.

У цій ситуації варто було б поводитися відповідально, а це означає швидко та мирно виконати рішення арбітражу та суворо дотримуватися нових умов до завершення терміну дії контрактів.

Газові реформи в Україні треба продовжувати

Звичайно, Нафтогаз має вагомі підстави радіти вердикту: крім суми, яка підлягає негайній виплаті, він отримав більш вигідну ціну на газ протягом двох років та може розраховувати на стабільний дохід від транзиту до 31 грудня 2019 року. 2,56 млрд дол. — майже стільки Україна витрачає на імпорт газу за рік. У 2017 році вона імпортувала 14 млрд куб. м через реверсні потоки. Однак українській газовій галузі ще зарано святкувати перемогу. Треба прискорити глибинні реформи:

· запровадити нову систему оплати потужностей на точках входу-виходу, яка діятиме після 2020 року, буде справедливою, гнучкою, привабливою, обґрунтованою, відповідатиме нормам ЄС і сприятиме інтеграції в європейський газовий ринок;[5]

· провести анбандлінг Нафтогазу та провести реформу корпоративного управління на всіх рівнях;

· змиритися з тим, що обсяги транзиту газу в 2020-2025 роках ймовірно скоротяться, а кремль має змиритися з тим, що після 2020 року Газпрому ще довго буде потрібна українська ГТС, і йому доведеться її частково використовувати.
Цьому є кілька причин: «Північний потік – 2», разом з Eugal, може бути не готовий до 2020 року; Україна забезпечує гнучкість у зимовий період і є коротшим маршрутом до кількох ключових ринків; це дуже потрібний резервний маршрут під час ремонтів та на випадок аварій на «Північному потоці».

Ймовірне скорочення обсягів транзиту після 2020 року вполовину не є трагедією для України. Модернізація ГТС вимагатиме менше інвестицій, а Нафтогаз зможе розвивати альтернативні джерела доходу та наповнювати державний бюджет дивідендами, зокрема за рахунок внутрішнього видобутку. З одного боку, відповідальність лежить на Нафтогазі, який має реалізувати це разом зі своєю дочірньою компанією УГВ та іноземними інвесторами, а з іншого боку, на уряді, який повинен створити сприятливі умови оподаткування та ліцензування і дати Нафтогазу можливість працювати. До того ж, Україна може заробити на своїх підземних сховищах газу. І останнє, але не менш важливе, Україні слід припинити внутрішні чвари щодо того, як треба робити анбандлінг, і хто контролює фінансові потоки. Зрозумійте, що прозорість, підзвітність і довіра — це єдиний шлях уперед.

Скорочення поставок в 2020 році може прискорити зменшення частки газу в енергетичному балансі Європи

Реакція Газпрому на ухвалу суду змушує замислитися над тим, що станеться 1 січня 2020 року. Енергетична картина Європи вже не та, що була 10 років тому. Почався рішучий енергетичний перехід, і до 2050 року частка викопних видів палива в енергетичному балансі Європи буде суттєво меншою. Це стосується і природного газу, який тоді відіграватиме важливішу роль в економіках, що розвиваються, та витіснятиме вугілля. Питання лише в тому чи падіння споживання природного газу в Європі почнеться з 2030-2035 чи раніше. Якщо виникнуть нові суперечки та кризи, пов’язані з транзитом російського газу до Європи, то дуже ймовірно, що це падіння станеться набагато раніше, ніж очікували.

Від можливої кризи в січні 2020 року, коли закінчаться діючі контракти, найбільше втратить Газпром, хоча у короткостроковій перспективі він зможе непогано заробити на різкому зростанні цін. Європейські споживачі також багато втратять, але вони швидко зроблять висновки. Україна втратить доходи від транзиту та джерела постачання газу. Китай, Японія, Індія та Південна Корея матимуть проблеми з поставками СПГ та зростання цін посеред зими. Виграти від цього можуть Сполучені Штати завдяки зростанню експорту СПГ, цін та доходів. Саме тому перешкоджання Сполученими Штатами «Північному потоку - 2» шкодить інтересам Європи. Якби США мали добрі наміри, то вони б спрямували свої зусилля на підтримку внутрішнього видобутку та розвитку енергоефективності в Україні, а не на боротьбу з «Північним потоком - 2». З цього можна зробити два висновки:

Перше, втручання США в газову галузь Європи, чи то санкціями, чи погрозами санкцій, є просто неприпустимим і йому треба чинити серйозний опір.

Друге, Європейський Союз повинен об’єднати зусилля, і до того як зміниться склад Європейської комісії, посадити за стіл переговорів Україну, Росію, а також Газпром із Нафтогазом, щоб розробити чіткі принципи транспортування російського газу до Європи після 2020 року. Одним із можливих рішень є створення в Україні газового консорціуму, який би забезпечив надійність транспортування газу для скептиків Кремля, а також модернізацію ГТС і належне управління нею.

Це може коштувати Газпрому трохи дорожче, але м’яч зараз на його стороні, бо саме він може гарантувати адекватний рівень завантаження системи в довгостроковій перспективі. Україна зі свого боку має розробити тарифну систему, яка зробить її маршрут цікавим, і показати цим, що вона може відповідально та самостійно управляти ГТС, якщо варіант із консорціумом не підходить. Крім того, український уряд повинен рішуче втілювати вкрай необхідні енергетичні реформи. А європейські покупці газу та оператори ГТС мають заходити в Україну, щоб показати зацікавленість у більш тривалому використанні природного газу та розуміння того, що вихід України з гри зашкодить і їхнім довгостроковим інтересам. Краще почати серйозно обговорювати ці теми якомога скоріше, а не коли буде вже пізно. Та, на жаль, Росія поки що так не думає.[6]

______________________________________________________________________________________
[1]. Див.: International Energy Agency/OCDE, “Energy Policies Beyond IEA Countries – Ukraine 2012”, Paris, 2012, www.iea.org.
[2]. Див.: Gazprom, Twitter, 1 March 2018: https://twitter.com; Gazprom, Twitter, 2 March 2018: https://twitter.com.
[3]. Див.: www.naftogaz-europe.com.
[4]. Див.: Gazprom, Twitter, 7 March 2018: https://twitter.com.
[5]. Див.: Dixi Group, “Russia-Ukraine Gas Dispute”, 5 March 2018, http://dixigroup.org; G. Zachmann, “The Clock Is Ticking: Ukraine’s Last Chance to Prevent Nord Stream 2”, Brussels, Bruegel, 24 January 2018, http://bruegel.org.
[6]. Tass, “No Grounds so Far to Resume Trilateral Talks with EU, Ukraine – Russian Energy Ministry”, 2 March 2018, http://tass.com.